20 січня у Волинській державній універсальній науковій бібліотеці ім. Олени Пчілки відбулась літературна година «Юрко Покальчук: Якщо десь буде останній письменник, який пише українською, так це буду я…»
24 січня виповнилось би 75 років Юрію Покальчуку – українському письменнику, перекладачу, кандидату філологічних наук, голові міжнародної Спілки письменників України, члену літературного гурту «Пси святого Юра», організатору і керівнику музичного гурту «Вогні великого міста», який виконує пісні на його тексти.
Юрій Володимирович Покальчук — відомий письменник, перекладач, автор багатьох наукових праць і художніх творів, голова міжнародного відділу Спілки письменників.
Народився Юрій Покальчук 24 січня 1941 року в Кременці. Рівень духовного життя української культури в родині був дуже високий.
Батько, Володимир Феофанович Покальчук народився на Житомирщині. У 1930 році був заарештований за націоналізм. Відсидів понад рік. Закінчив Київський інститут народної освіти, був аспірантом професора Миколи Зерова. У Києві познайомився і спілкувався з Оленою Пчілкою. Після Другої світової війни тривалий час працював у Луцькому педінституті. Досліджував діалекти волинського Полісся, займався громадською і культурно-просвітницькою діяльністю. Низку наукових публікацій присвячено життю і творчості Лесі Українки та Тодося Осьмачки.
Мати, Оксана Павлівна Тушкан, була праправнучкою молодшої сестри Миколи Гоголя, народилася на Катеринославщині (сучасна Дніпропетровська область) у родині статського радника, професора-агронома Павла Тушкана. Мала дві вищі освіти: біологічну і геологічну, малювала, була надзвичайно обдарованою людиною. На початку 1950-х працювала директором Волинського краєзнавчого музею.
Дитинство та юність майбутній письменник провів у Луцьку, у школі №1 отримав середню освіту. Навчався у Луцькому педагогічному інституті, але згодом залишив Луцьк. У 18 років, забрав документи, і поїхав у Північну столицю поступати до Ленінградського університету на факультет Східних мов. 1965 року закінчив навчання.
Надалі проживав в місті Київ. 1969–1976 — молодший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР. З 1976 року – член Спілки письменників України, в 1997-2000 – президент Асоціації українських письменників.
Значна частина життя Юрія Покальчука пов’язана з телебаченням. Він працював на телеканалі «1+1», був членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а останнім часом – головою Громадської ради при Національній раді.
Володів тринадцятьма мовами: окрім української і російської знав польську, англійську, іспанську, французьку, німецьку, італійську, хінді, індонезійську, чеську, урду. І саме він запропонував читачеві українську версію Хемінгуея, Селінджера, Амаду, Кіплінга, Рембо та безліч ін. У Союзі був першим перекладачем аргентинського письменника-культоролога Хорхе Луіса Борхеса. Багато подорожував, відвідав 37 країн. Читав лекції у Великій Британії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії.
За «Провідника» у літературному житті Ю.Покальчук вважав Василя Стуса, який дуже допоміг, познайомив з цікавими людьми. Він — той, хто вижив за СРСР, не підіграючи владі, а пишучи те, що йшло від душі…
Адже бажання стати письменником зявилося дуже рано, у 15 років почав писати вірші, потім оповідання. Перша збірка поезій «Химера»1976 надрукована у Луцьку. Потім були збірники повістей і оповідань «Хто ти?», «Великий і малий», «Кольорові мелодії» «Шабля і стріла», та ін.. Як критик і науковець, кандидат філологічних наук, Юрій Володимирович був відомий книгами «Самотнє покоління», «На шляху до нової свідомості» та ін..
Він першим зробив прорив в сучасній українській літературі, почавши описувати еротичні сцени. Для нього не має заборонених тем. За свою розкутість він заробив звання „скандального Пако”. Та, не дивлячись ні на що, його книги завойовували прихильність не лише серед українців, але й за кордоном. Його твори перекладалися англійською, іспанською,угорською, німецькою та ін.. Книга «Те, що на споді» вважається першим українським еротичним твором. Після її виходу в світ на книгу вийшло 56 рецензій, і лише 10 з них були позитивними.
Серед найвідоміших книг Покальчука — «Таксі-блюз», «Окружна дорога», «Заборонені ігри», «Анатомія гріха» і «Камасутра». Книга “Час прекрасний” – український бестселер.
Свою книгу «Озерний вітер» присвятив Волинському краєві. Це оповідь про безсмертя людської душі…. яка здібна кохати по-справжньому й наповнювати цим коханням простір навколо себе. Твір відкриває читачеві нового Покальчука, у прозі якого оселилися поезія і мудрість. Його фольклорно-містерійна повість перегукується з драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”. “Озерний вітер” - останній роман, який перед смертю встиг потримати в руках Юрко Покальчук. Він збирався повезти його на Форум видавців у Львові (2008), але не зміг…не встиг…
Юрій залишив недописаним продовження цього твору — «Син вітру»: сто сорок сторінок... Чи побачимо ми цей недописаний твір надрукованим — питання не лише часу: ті, хто займаються літературною спадщиною письменника, мають визначити, чи має незавершений текст сюжетну інтригу, чи встиг це зробити письменник в останні дні свої .... Всього є автором 27 книг, та понад 600 публікацій у пресі. У 2010 році, вже після смерті митця, його єдина донька передала 2171 прим. книг та понад 1600 періодичних видань із особистої бібліотеки письменника..
Представлена виставка “Несе крізь час ріка книжкова скарби українського слова” (Ю.Покальчук) з колекції книг подарованих бібліотеці донькою письменника з особистого зібрання Юрія Покальчука.
Юрій Покальчук був тричі одружений, виховав доньку Оксану. Остання дружина Ольга була молодша за нього на 20 років. Багато в чому саме через неї говорили, що Покальчук живе на три будинки - між Львовом, Києвом і Парижем. У Парижі жила дружина, у Києві донька і робота. А у Львові відпочивав духовно …творив ..співпрацював з гуртом «Вогні Великого Міста». Останніми роками у нього з`явилося ще одне улюблене місто - Харків. Саме у першій столиці жили і були поховані його дід і бабуся по лінії матері.
У 90-х Юрій Покальчук зійшовся з групами «Мертвий півень», «Плач Єремії». З ними він створив новий проект читав власні поезії та переклади відомих письменників під музичний супровід цих гуртів. Так у Львові народилися «Вогні Великого Міста». Вийшло три альбоми — в стилі французького шансону, де дуже велике значення має текст. Востаннє Юрко вийшов на сцену під час «Коронації слова» у червні 2008 року - він виконував романс під музику, йому стоячи аплодували і кричали «Браво!».
Своєрідним хобі Покальчука була турбота про підлітків, що виховувалися в колоніях. Ця сторінка в його житті почалася ще в 1986 році, після відвідин Прилуцької колонії, куди він приїхав як кореспондент зробити репортаж. Діти просили приїздіть дядя Юра ще…навіть не збирався…говорив я дуже занята людина…творча…часу обмаль навряд чи вий1де - А у нас часу дуже багато, ждатимемо – сказав один хлопчина…ці слова вразили душу…митця - з тих пір — понад 20 років незмінно займався проблемами неповнолітніх злочинців і навіть зняв спільно з режисером Максимом Сурковим документальний фільм про підліткову колонію «Зона особливої уваги», котрий демонструвався на каналі 1+1 і вразив громадськість своєю щирістю. Видавав журнал Горизонт, де друкувалися твори засуджених підлітків, деякі історії навіть не редагував, настільки талановито писали діти…
Такі його книжки, як „Хулігани”, «Пацани», та «Заборонені ігри» побачили світ під гаслом: Завжди шокуючу правду… І ця правда таки шокує! Саме завдяки таким книжкам ми бачимо, в яких умовах росте сучасне покоління, про яке так мало дбає наша держава.. Діти в нас кинуті напризволяще.
Юрій Покальчук робив велику соціальну справу: опікувався підлітковими колоніями. Нащадків цієї справи сьогодні, на жаль, не бачимо. Кожен цілком зайнятий собою, власними проблемами… Це ж треба переступити через власний егоїзм, спробувати вирішувати не лише власні творчі проблемі, але й людські, бути насправді не лише письменником, але й громадянином. Це далеко не кожному дано!
Він дружив і намагався читати усіх найцікавіших своїх колег по перу. Список був би дуже довгий: Сергій Жадан, Любко Дереш, Тарас Прохасько, Ірена Карпа, Юрій Андрухович, Андрій Курков, Ігор Римарук, Василь Герасимюк, Марія Матіос, Ірен Роздобудько та ін
Був надзвичайним, письменником – його любили усі, за його доброту, енергійність, творчий авантюризм, відвертість і сміливість. Пан Юрій дуже любив допомагати молодим поетам і письменникам, виступав разом з ними, вичитував їхні книжки, добре товаришував. Він не читав критики в свою сторону говорив: - У мене є декілька людей, яким я довіряю. Це моя донька Оксана, Любко Дереш і мій брат Олег. Від них ніколи не буде заздрості і дурної критики, а буде цілком конструктивна порада і правдива критика.
Був патріотом, любив Україну, здавалося він знав усю Україну… пропагував українську мову і культуру. Робив все що міг. Вірив…Він умів бути цікавим людям і цікавитися людьми… любив коли його називали на латиноамериканський взір – Пако… «Пако»- людина без часу…
Колись одна мудра людина сказала, що щастя в тому, що ми не знаємо, скільки нам призначено прожити, а завдання кожної людини – жити насичено і так, як в останній день… Напевно, важко уявити людину, яка жила б так яскраво і повно, як жив Юрко Покальчук. Він пішов з життя у ніч на 10 вересня 2008 року... помер уві сні. Ніколи не говорив про смерть і не хотів піддаватися смерті. Мав творчі плани, які не встиг здійснити…
Письменник похований на Байковому кладовищі у Києві.
У Львові по вул. Друкарській, 10, де раніше час від часу жив музикант і письменник Юрко Покальчук, відкрили меморіальну дошку на його честь. Створення скляної пам’ятної таблиці ініціювало громадське об’єднання Project #1. «Ми вирішили зробити цей пам’ятний знак, щоб і львів’яни, і гості міста, проходячи повз нього, згадували про цю талановиту людину», – зазначив під час відкриття співзасновник ГО Project #1 Юрій Космина і додав, що «табличка має підкреслювати особистість Юрка Покальчука як людини богемної і водночас скромної»
Напис на меморіальній дошці: «Не наступайте на любов...»
Тож ніколи ж не потрібно забувати, що письменник назавжди залишається живим у своїх книгах та інтерв’ю…
Оптимістичний, життєрадісний,талановитий, неординарний, колоритний, надзвичайний романтик, великий мандрівник та шукач пригод. … таким запам’ятається нам Юрко Покальчук – Великий Українець – Волинянин!
Своїми враженнями поділилися – відомий волинський письменник Іван Корсак,
Огнєва Олена Дмитрівна – кандидата історичних, доцент відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства НАН України, заслужений працівник культури,
Сергія Рижков – координатор креативного простору проекту «Озерний вітер» у Луцьку,
Стасюк Людмила Антонівна – директор Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки, заслужений працівник культури.
Стасюк Людмила Антонівна – директор Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки, заслужений працівник культури.
