Шукати в цьому блозі

четвер, 29 вересня 2016 р.

"Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох..." Іван Франко



Згідно з Указом Президента України «Про вшанування пам’яті Івана Франка» № 687/2015 від 08.12.2015 р. 2016 рік в Україні проголошено роком Івана Франка.

           В історії культури, певно, мало є людей з таким розмаїттям інтересів, як Іван Франко. Поезія і проза, публіцистика й філософія, новелістика й літературна критика, дослідження економічного буття тогочасної пори, етнографія й соціологія, перекладацька й редакторська діяльність… І скрізь він сягнув вершин.

         «Як син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм, і то не сентимент, не національна гордість, - то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І коли що полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу, як руський народ, хоч він гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, хоч і сьогодні він бідний, недолугий і непорадний, все-таки підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде намарно"
                                               Іван Франко: «Дещо про себе самого»
           Перу письменника належить понад п'ять тисяч творів, які ввійшли до золотого фонду не лише української, а й світової літератури. Його твори завжди служили і будуть служити всьому передовому людству в боротьбі проти імперіалізму, проти гноблення і експлуатації людини людиною, за мир, демократію і [братерство].
            Іван Франко був ученим широкого діапазону - критиком і дослідником літератури, істориком, філософом, фольклористом, етнографом, мовознавцем, економістом, мистецтвознавцем. Він був невтомним публіцистом, журналістом, видавцем, політичним діячем, пропагандистом передових ідей. На початку 80-х pp. XIX ст. Франко плідно поєднував працю перекладача західноєвропейської романтичної класики, публіциста („Мислі о еволюції в історії людськості"), літературознавця (статті про Шевченка й Куліша, „Огляд української літератури за 1880 тощо), видавця (журнал „Світ").
           Іван  Франко виступав у журналі з науково-фольклорними публікаціями та їх науковими коментарями (у рубриках «Із уст народу», «Із старих рукописів»), біографічними нарисами, з рецензіями на наукові праці польських, чеських, німецьких авторів, з публікаціями документів до історії літературного і політичного життя Галичини. Як письменник - із циклом поезій. Як літературний критик - із систематичними оглядам літературних новин. Як публіцист - з низкою полемічних статей на актуальні суспільно-політичні теми.
         Окрема сторінка літопису журналістської діяльності І. Франка – це публікація його історичних праць, поезій, перекладів і ювілейних статей та іншої інформації про нього в пресі української діаспори на американському континенті. Дорогу до заокеанської преси прокладав не він. Це був зворотний зв'язок, який виходив від українських культурно-поетичних товариств та їхніх періодичних видань — газет «Свобода» та «Народна воля» (Оліфант, Скрентон, США), «Робочий народ» (Вінніпег, Канада).
            Іван Якович Франко особливе значення надавав створенню читалень у містах і селах, видання популярних книжок для народу, подолання неосвіченності, що вела до зубожіння та культурного занепаду нації. У статті „Чого хоче галицька робітнича громада? " він писав : „Такі читальні, коли б вони були в кожнім селі і велися розумно та щиро, могли би робочих людей далеко більше освітити і навчити, ніж теперішні аби і які високі школи"
          Наша  бібліотека широкоаспектно популяризує творчу спадщину Івана Яковича Франка, літературу про його життєвий і творчий шлях, тож  запрошуємо користувачів вирушити у мандри шляхами, якими ходив колись Великий Каменяр і дізнатися для себе щось нове. Бо пізнати Франка для нас, українців, означає пізнати себе, своє минуле і своє майбутнє. Його багата й талановита спадщина — не архів і не музей, а відкритий простір інтелектуального пошуку. Тож читаймо Франка і його твори принесуть нам насолоду.

четвер, 19 травня 2016 р.

„ Пам’ятники Тарасові Шевченку в Україні та світі”



 

50 років тому тодішній генеральний секретар ООН – бірманець У Тан зізнався: „Заздрю українцям – маєте Шевченка. Це геній не тільки України. Це велет, титан людської мислі, поет всеосяжний. Месія, що належить світові. Разом із Шевченком, з його словом ви, українці, безсмертні”.
Український поет прожив лише 47 років, з них 24 – у кріпацтві, а ще 10 років на засланні. Втім, уже після його смерті з'явиться цифра, якою міг пишатись і поет, і кожен українець. Тарасу Шевченку встановили найбільшу кількість пам'ятників у світі – 1384,  це рекордний показник для діяча культури. Більшість монументів Шевченку розташовані на території України,              пам’ятники поетові відкрито в Каневі, Києві, Харкові в усіх обласних центрах, містах та селах України. У нас, на Волині, їх 22. Найбільше – у Івано-Франківській області – понад 200, у Львівській 187, Тернопільській 165, Черкаській 102. Майже півтори сотні монументів Кобзареві розміщено у 35 країнах світу. У Росії – 30 (10 пам’ятників і 20 меморіальних дощок), Казахстані 16, США – 9, Канаді - 9, у Білорусі 6, Польщі 5, Молдові 4, Бразилії 3, Аргентині 3, Франції 3 та ін.
Тарас Григорович став символом правди і великої любові до людини. Його творчість зігріта патріотизмом, пройнята непримиренністю до ворогів і гнобителів народу, утіленням ідеалу свободи. Своїми творами стверджує, що український народ ніколи не був завойовником і поневолювачем інших народів, а боровся за власну волю та незалежність.
Була представлена виставка „Єднаймо душі словом Кобзаря”.
Виступила  Огнєва Олена Дмитрівна – кандидата історичних наук, доцент відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства НАН України, заслужений працівник культури,

понеділок, 7 березня 2016 р.

Зі святом Весни ДОРОГІ КОЛЕГИ !!!



 Дорогі колеги та подруги! Вітаємо Вас зі святом весни і молодості. Бажаємо Вам бути завжди юними, красивими, ніжними та чуйними. І не лише у цей святковий день. Прийміть сердечні вітання з нагоди чудового весняного свята - 8 Березня! 


Все найсвітліше, що є у нашому житті – весна, радість, щастя, кохання, пов’язане з Жінкою – берегинею роду людського.
Бажаємо  Вам міцного здоров'я, великого жіночого щастя, добра, любові. Нехай у Вашому домі будуть спокій та добробут, а Ваші серця будуть зігріті теплом та повагою рідних і близьких.


                                             Зі святом Весни, Вас!           

Зі святом, рідні, кохані, шановні, прекрасні. Нехай весна живе у вашому серці. Щодня, за будь-якої погоди та при будь-якому настрої. А настрій - нехай вам забезпечують ті, хто поряд, хто любить вас і кого любите ви.

Віки і тисячоліття світової історії осяяні вашою мудрістю та ніжністю, чарівністю та красою. І тільки завдяки вашій життєвій силі, насназі та довготерпінню з віку у вік продовжується рід людський на землі. Матір, сестра, кохана – жіночий першопочаток супроводжує нас до останнього подиху. І якщо краса порятує світ, то це буде ваша краса. 
У цей святковий день бажаємо всім жінкам міцного здоровя, довічного щастя, шаленого кохання та постійного добробуту. І нехай виконуються найзавітніші мрії.
Нехай кожен ваш день буде сонячним і радісним, нехай довкола вас панують любов і гармонія, а на вашу честь розквітають квіти й звучить музика. Будьте завжди усміхнені, сповнені надій та оптимізму.
Бажаємо Вам щастя й вдачі, здійснення всіх мрій та бажань. Хай у Ваших оселях завжди панують мир, злагода.

Зі святом весни вітаємо,
Щастя й успіхів бажаємо,
Вдачі, здоров'я, тепла,
Нехай всі незгоди згорають до тла,
Щоб тільки добро у житті велося,
Хай збудеться все,
Що ще не збулося!

Мудреці кажуть: "Царство жінки – це царство ніжності, тонкості і терпіння".
Свято 8 Березня є символом усього найкращого, що є у нас в житті – сердечності, доброти, кохання, радості і тепла.  Жіночий талант – віддавати себе, свої найкращі якості близьким людям.

Від усієї душі бажаємо Вам здійснення усіх життєвих планів, надій і мрій! Нехай кожен день Вашого життя буде світлим і сонячним, дарує радість творчого натхнення, приємні несподіванки і душевний комфорт!

Кожна жінка це неповторна - квітка в саду життя. Троянди і орхідеї, конвалії і волошки, лілеї і ромашки. Яка краса, який аромат!!!

.
В цей день св'ятковий
Бажаємо  вам
Всміхатись так,
Щоб сонце радісно всміхалось
щоб квіти голови схиляли
щоб усі вічливо вітались
щоб на роботі вам усе вдавалося
щоб мир і злагода були в сім'ї !!!








вівторок, 1 березня 2016 р.

Шевченкові думки переживуть віки!


"Над широким Дніпром у промінні блакить
 і висока і тиха могила.
 В тій могилі співець незабутній лежить,
 що народу віддав свої сили…"
В.Сосюра

                 Тарас Григорович Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відображають почуття й думки простого люду, їх віковічні визвольні прагнення. Шевченка справедливо називають поетом слова, співу, митцем пензля. Він був сином мужика і став володарем в царстві духа, - писав про Тараса Шевченка Іван Франко. – Спочатку кріпак, який став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його втори. Тарас Григорович Шевченко – син українського народу, гордість і слава його. Життя і творчість нашого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, доброзичливими. Він є одним з найталановитіших і найвидатніших письменників світу. Відомий і як художник, а передусім – як полум’яний борець за щастя знедоленого українського народу. Важким і тернистим був шлях народного співця. Народившись у кріпацькій родині, він змалку, ще в батьківській хаті «бачив пекло», «роботу тяжкую, «неволю». Дуже рано залишився без батьків . Але дух українця, який жив у ньому, його тримав та давав сили для розкриття творчості, що подарував йому сам господь. Мальовнича природа рідного краю (Кирилівка) мала вплив на формування митця: милувала око, збуджувала почуття й думку. Рідна українська природа була першим Тарасовим джерелом розуміння краси, формувала його смаки, мислення. 
        Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.
        Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.
         Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам’яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним.
Відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім’я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т.Г.Шевченка, його ім’я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.
        Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т.Г.Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П.Тичина, О.Гончар, П.Загребельний, В.Сосюра, М.Бажан, Г.Тютюнник, Ю.Збанацький, П.Майборода, С.Людкевич, О.Кульчицька, А.Малишко, В.Касіян, І.Драч, Л.Новиченко, Д.Павличко, М.Вінграновський, В.Стус, Б.Антоненко-Давидович, М.Жулинський, Р.Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т.Г.Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади "Кобзаря".
        Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу:
        "Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури" (Луначарський);
       "Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі" (Курелла, Німеччина);
       "Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками" (Камілар, Румунія);
          "Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка" (Хікмет, Туреччина);
        "Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі" (Якубець, Польща).
          Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії.
"Кобзар" знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися невідомими для елітарної культури – і це було одкровенням. Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов’янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в’єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та ін.
Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам’ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.
          В ньому вся історія наша і все буття. Уявити себе без Шевченка – все одно, що без неба над головою. Він – вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. Видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів,громадських діячів, істориків, етнографів, акторів  представників духовенства, військових, політиків, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. У цих спогадах по крихітках відтворюється живий і неповторний образ Тараса Григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.

       З цим  безцінним надбанням  ви маєте змогу детальніше ознайомитися у нашій книгозбірні...



               Наша дума, наша пісня
                       Не вмре, не загине..

                                  От де, люде, наша слава,

                                           Слава України! 


неділю, 24 січня 2016 р.

Великий Українець, Волинянин - Юрко Покальчук!



20 січня у Волинській державній універсальній науковій бібліотеці ім. Олени Пчілки відбулась літературна година «Юрко Покальчук: Якщо десь буде останній письменник, який пише українською, так це буду я…»
24 січня виповнилось би 75 років Юрію Покальчуку – українському письменнику, перекладачу, кандидату філологічних наук, голові міжнародної Спілки письменників України, члену літературного гурту «Пси святого Юра», організатору і керівнику музичного гурту «Вогні великого міста», який виконує пісні на його тексти.

Юрій Володимирович Покальчук —  відомий письменник, перекладач, автор багатьох наукових праць і художніх творів, голова міжнародного відділу Спілки письменників. 
Народився Юрій Покальчук 24 січня 1941 року в Кременці. Рівень духовного життя української культури в родині був дуже високий. 
Батько, Володимир Феофанович Покальчук народився на Житомирщині. У 1930 році був заарештований за націоналізм. Відсидів понад рік.  Закінчив Київський інститут народної освіти, був аспірантом професора Миколи Зерова. У Києві познайомився і спілкувався з Оленою Пчілкою. Після Другої світової війни тривалий час працював у Луцькому педінституті. Досліджував діалекти волинського Полісся, займався громадською і культурно-просвітницькою діяльністю. Низку наукових публікацій присвячено життю і творчості Лесі Українки та Тодося Осьмачки.
        Мати, Оксана Павлівна Тушкан, була праправнучкою молодшої сестри Миколи Гоголя, народилася на Катеринославщині (сучасна Дніпропетровська область) у родині статського радника, професора-агронома Павла Тушкана. Мала дві вищі освіти: біологічну і геологічну, малювала, була надзвичайно обдарованою людиною. На початку 1950-х працювала директором  Волинського краєзнавчого музею.
       Дитинство та юність майбутній письменник провів у Луцьку, у школі №1 отримав середню освіту. Навчався у Луцькому педагогічному інституті, але згодом залишив Луцьк. У 18 років, забрав документи, і поїхав у Північну столицю поступати до Ленінградського університету на факультет Східних мов. 1965 року закінчив навчання.
 Надалі   проживав в місті Київ. 1969–1976 — молодший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР. З 1976 року – член Спілки письменників України, в 1997-2000 – президент Асоціації українських письменників.
       Значна частина життя Юрія Покальчука пов’язана з телебаченням. Він працював на телеканалі «1+1», був членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а останнім часом – головою Громадської  ради при Національній раді.      
  Володів тринадцятьма  мовами: окрім української і російської знав польську, англійську, іспанську, французьку, німецьку, італійську, хінді, індонезійську, чеську, урду. І саме він запропонував читачеві українську версію Хемінгуея, Селінджера, Амаду, Кіплінга, Рембо та безліч ін. У Союзі був першим перекладачем аргентинського письменника-культоролога Хорхе Луіса Борхеса. Багато подорожував, відвідав 37 країн. Читав лекції у Великій Британії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії.
           За «Провідника»  у літературному житті Ю.Покальчук вважав Василя Стуса, який  дуже допоміг, познайомив з цікавими людьми. Він — той, хто вижив за СРСР, не підіграючи владі, а пишучи те, що йшло від душі…
Адже  бажання стати письменником зявилося дуже рано, у 15 років почав писати вірші, потім оповідання. Перша збірка поезій «Химера»1976 надрукована у Луцьку. Потім були збірники повістей і оповідань «Хто ти?», «Великий і малий», «Кольорові мелодії» «Шабля і стріла», та ін.. Як критик і науковець, кандидат філологічних наук, Юрій Володимирович був відомий книгами «Самотнє покоління», «На шляху до нової свідомості» та ін..
          Він першим зробив прорив в сучасній українській літературі, почавши описувати еротичні сцени. Для нього не має заборонених тем. За свою розкутість він заробив звання „скандального Пако”. Та, не дивлячись ні на що, його книги завойовували  прихильність не лише серед українців, але й за кордоном. Його твори перекладалися англійською, іспанською,угорською, німецькою та ін.. Книга «Те, що на споді» вважається першим українським еротичним твором. Після її виходу в світ на книгу вийшло 56 рецензій, і лише 10 з них були позитивними.                     
           Серед найвідоміших книг Покальчука — «Таксі-блюз», «Окружна дорога», «Заборонені ігри», «Анатомія гріха» і «Камасутра». Книга “Час прекрасний” – український бестселер.
      Свою книгу «Озерний вітер» присвятив Волинському краєві. Це оповідь про безсмертя людської душі…. яка здібна кохати по-справжньому й наповнювати цим коханням простір навколо себе. Твір відкриває читачеві нового Покальчука, у прозі якого оселилися поезія і мудрість. Його фольклорно-містерійна повість перегукується з драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”. “Озерний вітер” - останній роман, який перед смертю встиг потримати в руках Юрко Покальчук. Він збирався повезти його на Форум видавців у Львові (2008),  але не зміг…не встиг…
    Юрій залишив недописаним продовження цього твору — «Син вітру»: сто сорок сторінок... Чи побачимо ми цей недописаний твір надрукованим — питання не лише часу: ті, хто займаються літературною спадщиною письменника, мають визначити, чи має незавершений текст сюжетну інтригу, чи встиг це зробити письменник в останні дні свої .... Всього є автором 27 книг, та понад 600 публікацій у пресі. У 2010 році, вже після смерті митця, його єдина донька передала 2171 прим. книг  та понад 1600 періодичних видань із особистої бібліотеки письменника..
    Представлена виставка “Несе крізь час ріка книжкова скарби українського слова” (Ю.Покальчук) з колекції книг подарованих бібліотеці донькою письменника з особистого зібрання Юрія Покальчука.
       Юрій Покальчук був тричі одружений, виховав доньку Оксану. Остання дружина Ольга була молодша за нього на 20 років. Багато в чому саме через неї говорили, що Покальчук живе на три будинки - між Львовом, Києвом і Парижем. У Парижі жила дружина, у Києві донька і робота. А у Львові відпочивав духовно …творив ..співпрацював з гуртом «Вогні Великого Міста».  Останніми роками у нього з`явилося ще одне улюблене місто - Харків. Саме у першій столиці жили і були поховані його дід і бабуся по лінії матері.
    У 90-х Юрій Покальчук зійшовся з групами  «Мертвий півень», «Плач Єремії». З ними він створив новий проект читав власні поезії та переклади відомих письменників під музичний супровід цих гуртів. Так у Львові народилися «Вогні Великого Міста». Вийшло три альбоми — в стилі французького шансону, де дуже велике значення має текст. Востаннє Юрко вийшов на сцену під час «Коронації слова» у червні 2008 року - він виконував романс під музику, йому стоячи аплодували і кричали «Браво!».
        Своєрідним хобі Покальчука була турбота про підлітків, що виховувалися в колоніях. Ця сторінка в його житті почалася ще в 1986 році, після відвідин Прилуцької колонії, куди він приїхав як кореспондент зробити репортаж. Діти просили приїздіть дядя Юра  ще…навіть не збирався…говорив я дуже занята людина…творча…часу обмаль навряд чи  вий1де - А у нас часу дуже багато, ждатимемо – сказав один хлопчина…ці слова вразили душу…митця - з тих пір — понад 20 років незмінно займався проблемами неповнолітніх злочинців і навіть зняв спільно з режисером Максимом Сурковим  документальний фільм про підліткову колонію «Зона особливої уваги», котрий демонструвався на каналі 1+1 і вразив громадськість своєю щирістю. Видавав журнал Горизонт, де друкувалися твори засуджених підлітків, деякі історії навіть не редагував, настільки талановито писали діти…
        Такі його книжки, як „Хулігани”,  «Пацани», та «Заборонені ігри» побачили світ під гаслом: Завжди шокуючу правду… І ця правда таки шокує! Саме завдяки таким книжкам ми бачимо, в яких умовах росте сучасне покоління, про яке так мало дбає наша держава.. Діти в нас кинуті напризволяще.
     Юрій Покальчук робив велику соціальну справу: опікувався підлітковими колоніями. Нащадків цієї справи сьогодні, на жаль, не бачимо. Кожен цілком зайнятий собою, власними проблемами… Це ж треба переступити через власний егоїзм, спробувати вирішувати не лише власні творчі проблемі, але й людські, бути насправді не лише письменником, але й громадянином. Це далеко не кожному дано!
       Він дружив і намагався читати усіх найцікавіших своїх колег по перу. Список був би дуже довгий: Сергій Жадан, Любко Дереш, Тарас Прохасько, Ірена Карпа, Юрій Андрухович, Андрій Курков, Ігор Римарук, Василь Герасимюк, Марія Матіос, Ірен Роздобудько та ін
             Був  надзвичайним, письменником – його любили усі, за його доброту, енергійність, творчий авантюризм, відвертість і сміливість. Пан Юрій дуже любив допомагати молодим поетам і письменникам, виступав разом з ними, вичитував їхні книжки, добре товаришував. Він не читав критики в свою сторону говорив: - У мене є декілька людей, яким я довіряю. Це моя донька Оксана, Любко Дереш і мій брат Олег. Від них ніколи не буде заздрості і дурної критики, а буде цілком конструктивна порада і правдива критика.
        Був патріотом, любив Україну, здавалося він знав усю Україну… пропагував українську мову і культуру.  Робив все що міг. Вірив…Він умів бути цікавим людям і цікавитися людьми… любив коли його називали на латиноамериканський взір – Пако… «Пако»- людина без часу…
          Колись одна мудра людина сказала, що щастя в тому, що ми не знаємо, скільки нам призначено прожити, а завдання кожної людини – жити насичено і так, як в останній день… Напевно, важко уявити людину, яка жила б так яскраво і повно, як жив Юрко Покальчук. Він пішов з життя у ніч на 10 вересня 2008 року... помер уві сні. Ніколи не говорив про смерть і не хотів піддаватися смерті. Мав творчі плани, які не встиг здійснити…
    Письменник похований на Байковому кладовищі у Києві.
  У Львові по вул. Друкарській, 10, де раніше час від часу жив музикант і письменник  Юрко Покальчук, відкрили меморіальну дошку на його честь. Створення скляної пам’ятної таблиці ініціювало громадське об’єднання Project #1. «Ми вирішили зробити цей пам’ятний знак, щоб і львів’яни, і гості міста, проходячи повз нього, згадували про цю талановиту людину», – зазначив під час відкриття співзасновник ГО Project #1 Юрій Космина і додав, що «табличка має підкреслювати особистість Юрка Покальчука як людини богемної і водночас скромної»
  Напис на меморіальній дошці: «Не наступайте на любов...»
Тож ніколи ж не потрібно забувати, що письменник назавжди залишається живим у своїх книгах та інтерв’ю…
    Оптимістичний, життєрадісний,талановитий, неординарний, колоритний, надзвичайний романтик, великий  мандрівник та шукач пригод. … таким запам’ятається нам Юрко Покальчук – Великий Українець – Волинянин!
 Своїми  враженнями поділилися – відомий волинський письменник Іван Корсак,
Огнєва Олена Дмитрівна – кандидата історичних, доцент відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства НАН України, заслужений працівник культури,
Сергія Рижков – координатор креативного простору проекту «Озерний вітер» у Луцьку, 
Стасюк Людмила Антонівна – директор Волинської ДОУНБ імені Олени   Пчілки, заслужений працівник культури.

                                       
 



понеділок, 18 січня 2016 р.

"Юрко Покальчук: Якщо десь буде останній письменник, який пише українською, так це буду я…"

                                Літературна година
"Юрко Покальчук: Якщо десь буде останній письменник,
який пише українською, так це буду я…"
(до 75-річчя від дня народження)
    
           Місце проведення: Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки, відділ читальних залів.
          Час проведення:  20 січня 2016 року. Початок о 15 год.

        Юрій Покальчук – відомий письменник, перекладач, літературознавець. Покальчук володів 13 іноземними мовами польською, англійською, іспанською, французькою та ін. Багато подорожував, відвідав 37 країн. Читав лекції у Великій Британії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії. Автор 27 книг. Перша збірка поезій „Химера” надрукована у Луцьку. Свою книгу „Озерний вітер” присвятив Волинському краєві. Книга „Час прекрасний” – український бестселер. Його книга „Те, що на споді” вважається першим  українським еротичним твором. Юрій Покальчук робив велику соціальну справу – понад 20 років опікувався підлітковими колоніями. Охоче співпрацював із провідними музичними гуртами – „Мертвий півень”, „Вогні Великого Міста” як автор та виконавець. Був патріотом, любив Україну, пропагував українську мову і культуру.  Робив все що міг. Вірив…У 2010 році, вже після смерті митця, його єдина донька передала 2171 прим. книг  та понад 1600 періодичних видань із особистої бібліотеки. У липні 2015 року брат Юрія Покальчука, відомий громадський діяч, письменник Олег Покальчук надав громадській організації „Озерний вітер” у довгострокову  оренду сімейну садибу по вул. Ковельській, 131 для створення креативного простору для дітей бійців АТО та дітей-переселенців.
            Буде представлена виставка „Несе крізь час ріка книжкова скарби українського слова” (Ю.Покальчук) (З колекції книг подарованих бібліотеці донькою письменника з особистого зібрання Юрія Покальчука)
Очікуються виступи:
Огнєвої Олени Дмитрівни – кандидата історичних наук, доцента відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства НАН України, заслуженого працівника культури,
Сергія Рижкова – заступника начальника штабу Самооборони,
Стасюк Людмили Антонівнидиректора Волинської ДОУНБ імені Олени   Пчілки, заслуженого працівника культури.